23.10.2015

Відкриття пам’ятної дошки на честь учителя загиблого в АТО О.І.Черненка

Героям слава! – рубрика

Герой, якого ми не забудемо

  Сонячний осінній ранок. Настільки теплий і сонячний, як на цю пору, що всі мимоволі звертають на це увагу, відзначаючи, що загиблий О.І.Черненко й сам був людиною сонячною, світлою, тож і погоду Господь дав відповідну. Але зібралися представники влади, педколектив, школярі, громадськість с.Новоборисівки, родичі Олександра Івановича, на жаль, не з приємної нагоди. Не для того, щоб привітати його з 56-м днем народження чи з Днем захисника України. А щоб відкрити пам’ятну дошку на його честь.

 Він був добровольцем. За станом здоров’я його не хотіли брати до війська, та він не втрачав оптимізму. Зрадів, коли зміг таки настояти на своєму. Коли в нашу країну не очікувано прийшла біда, він першим попросився на передову. Вдома залишилась дружина, син, донечка і двоє малесеньких онуків. Коли почалася атака, молоді хлопці казали йому: «Залишайся, дєд, в укритті». «Як це залишайся, ви що, хлопці, жартуєте?» Він мужньо і хоробро прийняв смерть тим самим, прикривши грудьми молодого солдата, якого щаслива мама дочекалася додому. В якого згодом народяться діти і він їм розкаже про відважного немолодого воїна, який подарував йому друге життя. Указом Президента України від 4.06.2015 року «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

  Слова старшокласників впивались у серце, краяли на шматки душу. Без сліз слухати Т.Тюхтій, Д.Кубик, Н.Грозу, А.Фотакі, Д.Давида, О.Хижняка, В.Красиленка, В.Гузєва, О.Чернятинського, Ф.Спатаря, М.Катречка, які любили свого вчителя понад усе, було просто неможливо. Проникливо, чуттєво… Шкода, що Олександр Іванович не чув цього. А, може, й чув, хто зна. Може, посміхався їм з небес. Може, засмутився, побачивши їхні сльози.

  Пам'ять… Що ти залишила? Сльози дружини та сестри? Дітей, які вже ніколи не почують рідного голосу батька, онуків, які ніколи не пригорнуться до дідуся? Колег, друзів, учнів, які не мають можливості поспілкуватися? Прощальний дзвін та тепло поминальної свічки?

  Єдине, що було всім під силу, хоч на душі було важко, повірте, це віддати честь Патріоту, Герою, що поклав за Україну найцінніше – власне життя.

  Ледь стримуючи сльози, виступав на лінійці-реквіємі голова районної державної адміністрації В.В.Слідзюк. Володимир Володимирович пообіцяв зробити все від нього залежне, щоб пам'ять про таких героїв не згасала. Також він зазначив, що сім’я загиблого може звертатись до нього з проханнями у будь-який час. Після заходу він поспілкувався з родиною О.І.Черненка і висловив їм слова підтримки та співчуття.

  Не стримувала сліз і начальник відділу освіти РДА Т.С.Толмачевська. За словами Тетяни Семенівни, коли рік тому прийшла ця звістка, ніхто не міг повірити. Як це так, вчителі ж досі були людьми мирної професії. Хіба вчителів убивають? Головне, до чого вона закликала школярів, це пам’ятати, чиєю ціною вони живуть під мирним небом сьогодення. Не стримували сльози й інші виступаючі – голова районного фонду допомоги воїнам АТО, депутат райради І.З.Завада, колишній випускник Новоборисівської ЗОШ, директор ТОВ «Колос» Ю.В.Яловчук, бойовий офіцер, командир відділення О.Г.Трофімов, директор ТОВ «Коланд» М.М.Дерев’янко. Бойовим побратимам Олександра Івановича, учасникам бойових дій в зоні АТО І.Курочкіну, Б.Комарницькому взагалі було важко говорити.

  Не можна описати й стану душі сина і друга загиблого героя С.І.Йовенка, яким і надали право відкрити меморіальну дошку. Традиційна хвилина мовчання і покладання квітів. Сотні квітів для вчителя.

  Трагедія родини Черненків – це трагедія не лише їхня особиста, а й горе нашого села, району, держави,- підкреслила у своїй промові директор школи В.І.Таранюк. Тож коли очолюваний нею колектив звернувся до районної влади і депутата Ю.В.Яловчука з ініціативою про увіковічення пам’яті свого колеги, їм не лише не відмовили, а й повністю підтримали у благородній справі. 

  Вони вносили прапори добровольчих загонів і в них тремтіли руки. В.Зайченко, М.Семьонічев, О.Лось і уявити не могли, що колись їм дадуть таке почесне право. Шкода лише, що все це не на честь Перемоги, а на честь їхнього улюбленого вчителя. Вони дякували своєму Герою за майбутнє.      Після завершення лінійки-реквієму відбувся поминальний обід.

  Цей пам’ятний знак на будівлі школи красномовніше будь-яких уроків розповідатиме учням, якою ціною здобувається право вільно жити у своїй країні. Олександр Іванович щодня зустрічатиме і проводжатиме своїх учнів. А вони, упевнені, виростуть гідними людьми. І він ними пишатиметься.

 Для рідних та громади села загибель Олександра Івановича стала великим потрясінням і непоправною втратою. У пам’яті близьких і знайомих він назавжди залишиться світлою, щирою, дуже доброю людиною. Подія того дня - це лише маленька краплиночка подяки йому за мирне життя.

  Останній урок Олександра Івановича Черненка - це найвищий рівень педагогічної майстерності учителя предмету Захист Вітчизни.

Н.Лисюк